Турчинівка. Палац Терещенків

Ренесансно-модерновий цегляний палац був приданим доньки Федора Терещенка. Батько зробив щедрий весільний подарунок своїй донці Наталії, яка вийшла заміж за Сергія Уварова. Будівництво палацу розпочав ще Федір Терещенко у 1889 р., а завершувала цю справу його донька. Всі палаци, якими володіли Терещенки, а це Червоне, Денеші, та київські будинки - це дуже романтичного вигляду будівлі. Турчинівка не є виключенням.

Герб, який прикрашає зворотній фасад будинку не Терещенків, а Уварових: вензель з літери “У”. Цифри з одного боку – 1900, з іншого – 1899 - стосуються лише будівлі, бо інакше виходить, що Федір Терещенко взагалі не міг тут нічого закладати за своє життя.

В парку навколо садиби збереглися дерева, посаджені ще Наталією Федорівною. Жити Уварови планували тут переважно навесні та влітку. Тож окрім парку облаштували ще й чималий став. Причому його дно встелювали дубовими дошками! Це був перший шлюб Наталії, в якому народилося двоє діточок, які романтично були названі на честь батьків - Наталія та Сергій.

Сергія Уваров був керівником дворянства Бердичівського повіту. Жила молода родина і в Турчинівці, і мала дачу у Ворзелі (вона, до речі, збереглася, нині там школа), але переважно в Києві у власному будинку, побудованому за проектом архітектора П.І. Голандського. Наталія Федорівна відкрила безкоштовний родильний дім, вона і сама там працювала при чому простою акушеркою.

Наталія та Сергій розлучилися, другим чоловіком Наталії Терещенко був граф Луї де Гвідон - льотчик! Померла Наталія Терещенко в Парижі у віці 97 років. Зі спогадів Мішеля Терещенко - племінника Наталії Федорівни, їй вдалося втекти у 1918 р. Останні роки в Україні Наталія Федорівна жила дуже скромно, без прислуги і без виходів у світ. Дозволяла собі лише верхові прогулянки.

Місцеві жителі полюбляють переповідати історію втечі графині Уварової. Розлучена з чоловіком революційними катаклізмами, Наталія Федорівна мешкала в Турчинівці. Але діяльна й розумна жінка знала, що з дня на день нова влада може здогадатися про її існування, тож була на сторожі. Коли арештантській команді відкрила двері жінка у простому вбранні, ті вирішили, що то прислуга. Жінка удала, немов пішла кликати свою господиню, а сама через чорний хід вийшла з дому, сіла на коня й втекла! Вже будучи старою жінкою вона лишилася жити в Парижі, і любила писати ікони.