Седнів. Садиба Лизогубів

Наприкінці XVII ст. Седнів став маєтністю чернігівського полковника Якова Лизогуба, а потім перейшов у спадок до його нащадків. За переказами, під час Азовських походів російського війська мужність братів-козаків Якова і Юхима Лизогубів була помічена: і їм було «пожалувано» дворянський титул і маєтності, серед яких і Седнів. Історично ж доведено, що 1697 року Седнівським сотником був Степан Бутович, а його дружиною була донька Чернігівського полковника Якова Лизогуба Марія. Тут же мешкав і улюблений онук і тезка Якова Лизогуба – також Яків, якому при розподілі майна діда дістався Седнівський маєток. Пам’ять про цей славетний козацький рід збереглася у кількох цікавих будівлях, що складають мальовничий архітектурний ансамбль.

Однією з них є побудована у XVIII ст. (між 1715 та 1747 роками) дерев’яна Георгіївська церква, що стоїть на давньоруському городищі, з трьох боків оточеному крутими схилами. Крім того, що в ній немає жодного цвяха, вона також цікава тим, що тут проводилися кінозйомки культового кінофільму "Вій" за однойменним твором Миколи Гоголя. Варто лише зауважити, що в кінофільмі чомусь були використані лише внутрішні приміщення  Свято-Георгієвської церкви, а зовнішні сцени виконувались у с. Горохлин на Прикарпатті (до речі, той храм вже втрачений, згорів у 2006 р.)

Неподалік від церкви серед густих садів біліють стіни кам’яниці Лизогубів. Ця витягнута споруда під двосхилим дахом та ґанком у центрі у плані нагадує традиційну поліську хату. Але це враження дещо порушує більш пізня псевдоготична вежа над ґанком. Її було зведено у другій чверті XIX ст. братами Андрієм та Іллею Лизогубами, які у 1830 р. оселилися у Седневі.

Їхніми зусиллями були проведені значні роботи по подальшому облаштуванню садиби. Зокрема, було розширено старий парк, який згідно з віяннями моди набув рис романтизму. Варто зазначити, що парк садиби Лизогубів створювався на місці старої природної діброви, багато дерев якої були збережені, і де навіть зараз можна побачити так звану Шевченківську Липу. Це унікальне дерево липа – довгожитель, вік якої більше 600 років. Також тут з’явилися муровані руїни, таємничий грот, місток через рів, проритий у старовинному валу, та романтична білоколонна альтанка-ротонда на невеличкому уступі горішнього плато, звідки відкривався мальовничий краєвид.

Водночас був зведений садибний будинок - одноповерхова споруда зі звернутим до річки фасадом з напівкруглим еркером у центрі. Звичайно в той час цей будинок міг будуватись лише у стилі класицизму. За модою того часу у будинку звели каплицю, баня якої нині є чи не єдиною прикрасою довгої будівлі, в якій нині працює школа.

Брати Лизогуби були великими шанувальниками мистецтва та літератури, їхня садиба набула слави принадного осередку видатних діячів культури.

Тут гостювали відомі художники Л. Жемчужников, Л. Лагоріо, О. Сластіон, письменники Б. Грінченков та Л. Глібов. Саме тут, у Седневі, знаходиться та «гора високая», котру увіковічнив у своєму вірші «Журба» Леонід Глібов. Двічі відвідував садибу Т. Шевченко. 1904 року до дев’яносторіччя від дня його народження у садибі Лизогубів було встановлено один з перших в Україні пам’ятників Кобзареві роботи відомого українського скульптора Ф.Балавенського.

У 1849 році в садибі народився Дмитро Лизогуб - шляхтич який у майбутньому став одним із засновників терористичної організації «Земля й воля». На фінансування терористів-революціонерів витрачав він величезні кошти. А в садибі часто переховував народовольців, зокрема Софію Перовську та Андрія Желябова. Все це призвело до того що у 1879 році Дмитра Лизогуба заарештували за участь у підготовці до замаху на царя Олександра ІІ і стратили у Одесі.

Останнім відомим Лизогубом був Федір Андрійович. У 1918 році, за гетьмана Павла Скоропадського, він очолював уряд України. Пізніше Лизогуби емігрували.

Більшість Лизогубів були поховані у склепах під Воскресенською церквою. В радянські часи склепи були розграбовані. Звідти дістали муміфіковані тіла й возили по країні як експонати.