Волинь • Городське

Городське. Свято-Духівський монастир. Кілька років тому серед лісу в Коростишівському районі на Житомирщині владика Житомирський і Овруцький Ізяслав потрапив в аварію. «Жигулі» - вщент, водій залишився без передніх зубів. Життя йому врятував великий камінь, який лежав на роздоріжжі. Саме він не дав машині владики «позрізати» сосни.

«Мабуть, Бог захотів, щоб я ще трохи походив по білому світу», - пояснює отець Ізяслав.

Дивний порятунок наштовхнув отця на думку покласти початок обителі серед лісу - Святодуховський чоловічий монастир. До речі, на Житомирщині сьогодні чотири монастирі УПЦ Московського патріархату (два з них жіночі), і два недавно заснованих - Київського патріархату.

Знаходиться монастир в Коростишівському районі недалеко від села Новогородоцьке, їхати треба повз будинки, затоплені гранітні та щебеневі кар'єри, дістатися до густого соснового лісу, який можна побачити лише на Поліссі. І ось з кущів, ніби в інший світ, машина несподівано виїжджає на берег великого озера.

На іншій стороні видно споруди з жовтого соснового кругляка. Про те, що це і є Святодухівський монастир, сповіщають церковні дзвони. Обителі вже відзначили три роки як освятили храм.

- Я довго шукав для монастиря тихе місце, де б сама природа говорила про благодать Божу. І Господь сам вказав нам на нього, - говорить ігумен Антоній (Київський патріархат). - А все інше завдяки вірі Божій ми побудували власноручно.

З усього видно, що чотири ченці Святодухівського монастиря важко працювали. Посеред двору з'явилася невелика церква, з обох боків - трапезна, келії і господарські приміщення. Всього біля десятка дерев'яних споруд. З каменя зведений лише великий фундамент з колонами. На нім планують поставити величну кам'яну церкву.

Щодня на службу до святого місця приходять селяни. Як розповіла одна мешканка найближчого хутора, вона безмежно вдячна Богові і людям, які побудували тут храм. Адже в окрузі це єдине місце, де відправляють службу. Та і у важку годину можна запитати пораду у ченців. Ченців дуже радує, що серед вірних багато молоді і діти. Кожного разу все більше.

Миряни дійсно не залишають братів наодинці. Йдучи до церкви, обов'язково несуть в дарунок ченцям муки або крупу. Оскільки знають: їм ніде узяти поїсти. Три гектари лісу, відведеного монастирю, не уродили, тому що хвоя «забиває» всяку городину. Але і тут не обійшлося без Божої ласки. Найсмачніше ченці приловчилися добувати з озера! Багато кілограмові коропи і щуки, які прикрашають святковий трапезний стіл, красномовно свідчать - бути ченцям рибаками! Як святий Петро.

Автор - Вадим Шевчук