Мале Старосілля. Ірдинський Виноградський монастир

Ірдинський Виноградський печерний монастир знаходиться  в околицях села Мале Старосілля Смілянського району Черкаської області. Місцеве населення про монастир чуло, дехто навіть був біля нього, але конкретно показати  дорогу ніхто не зміг. Старожили показали.

Сама дорога пролягала лісом і високими буртами з обох боків нагадувала танкову, але була заасфальтована. Пропетляти по ній в лісовій напівтемряві треба кілометрів з десять, виїхавши до великого шлакбаума, який перекривав в'їзд до... психоневрологічного диспансеру. На території не видно було ні душі.

Як виявилось, монастирські печери знаходяться майже поруч зі шлакбаумом, але трохи за поворотом , тому їх і не було видно з дороги.

Коли заснований Ірдинський Виноградський Успенський монастир достеменно не відомо. В історії є згадки про нього, які датуються 1622 роком. Виноградський монастир є одним з сімох монастирів, що залишилися на правобережній України під час насадження уніатства. Першим серед науковців грунтовно дослідив територію монастиря (а це майже 15 гектарів) граф Олексій Олександрович Бобринський ще наприкінці позаминулого століття. Схема підземних ходів, яку він склав, свідчить про те, що вони простягалися на сотні метрів. Хоча дійти до кінця й з’ясувати, куди вели прориті ченцями тунелі, не вдалося ані графу, ані його послідовникам — на заваді цьому стали численні обвали.

Спочатку монастир був жіночим, але після сплюндрування його чи то татарами,чи то ляхами і відновлення його на гроші Івана Мазепи стає чоловічим. Ченці монастиря займалися скотарством, землеробством, садівництвом, бджолярством.

 До речі, назва монастиря — Виноградський — походить від того, що місцеві ченці успішно вирощували виноград. У 1909 році тут був побудований невеликий цегельний завод, хоча археологи стверджують, що цеглу ченці тут виготовляли ще в ХVІІІ столітті.

Сама природа утворила тут унікальне місце. Серед предковічного листяного лісу розкинулася широка улоговина, посеред якої розташований пагорб. Начебто велетенська чаша, всередині якої на підвищенні стояли три церкви — Успенська, Троїцька й Миколаївська. Вони достояли до 20-х років минулого століття і були зруйновані під час антирелігійного шабашу.

Найтрагічніший період існування монастиря припадає на 20-ті роки ХХ століття, коли монастир декілька разів піддавався грабунку і руйнації. Офіційно монастир був закритий 7 серпня 1923 року, але є свідчення, що ще в 1924 році там жили 10 ченців. А в 1927 році монастир заснували лепрозорій. Під час другої світової війни всі його будівлі були зруйновані.

Ірдинський Виноградський монастир відомий ще й тим, що в ньому після зречення на козацькій раді в Корсуні права гетьманства, 15 років перебував Юрій Хмельницький. Археологи, які свого часу досліджували печери, прийшли до висновку, що підземна частина монастиря була трьохярусною. Можливо, ми б сьогодні мали змогу в цьому впевнитись, якби не трагедія.

Ще в 60-х роках минулого сторіччя під час екскурсії на сусідній з Ірдинськими лісами Юровій Горі загубилися двоє дітей. Вони провалились в підземні ходи і, блукаючи чотири дні під землею, вийшли аж біля монастиря, де їх і знайшли працівники психоневрологічного диспансеру.Звісно, дітям надали допомогу, але пізніше вони померли через переохолодження під землею. Після цього сапери, які приїхали за викликом головного лікаря, висадили підземні ходи в повітря. Ця історія зайвий раз раз свідчить про велику протяжність підземних ходів монастиря, адже відстань від Юрової Гори до монастиря-немаленька.