Крым. Мыс Тарханкут. Крымская Камчатка

Мис Тарханкут. Чи можливо повірити в те, що зовсім поруч зі звичними нам великими містами, відмінною пляжною інфраструктурою, є місце, не порушене цивілізацією? Тим не менше це так. На крайній західній ділянці півострова Крим лежить чудовий і не менш загадковий мис Тарханкут. Слово тюркське і пов'язане з періодом існування Кримського ханства. «Тархан кут» - місце, вільне від податків, оскільки належало мусульманському духівництву.

Поверхня півострова складається в основному з осадових порід, що говорить про те, що півострів був частиною дна доісторичного океану Тетіс. Геологи постійно проводять дослідження скам'янілостей, знаходячи в розломах рештки найдавніших жителів океанських глибин. Тут знаходяться скупчення сарматських вапняків, які за свою структуру були прозвані «ноздрюватими».

«Чаша кохання» - природний басейн в скелястому березі, діаметром не більше 20 метрів, був популярний ще в Стародавній Тавриці і служив випробуванням для закоханих. Їм пропонувалося стрибнути в чашу тримаючись за руки, інакше весілля пари скасовували.

Ще один природний пам'ятник Тарханкутського півострова - це урочище Джангуль. Джангульского обвальне урочище знаходиться в декількох кілометрах від мису Прибійний. Структура цього узбережжя викликає інтерес і для геологів, і для мандрівників.

Незважаючи на самітність цих місць (а можливо, це і приваблювало), хто там тільки не жив: скіфи, греки, древні роси (русичі), кочівники-печеніги, кримські татари. У часи освоєння Криму Росією (з 1783 р) сюди стали відправляти з різних куточків кріпаків на поселення. Однак добрих і працьовитих хто відпустить? Ось і назбиравсь народ різномастий: бунтівники, нероби, та й просто злодійкуваті... Так і склалося в ті роки нове поселення – Караджі, сьогодні село Оленівка. Неспокійний норов його жителів передавався від батьків до дітей, і до самого кінця 20-х років минулого століття мешканців села називали «джайманамі» - розбійниками. Хто на дорогах бешкетував, а хто морським піратством займався. У всякому разі, у прикордонників в 1921-22 роках було таке розпорядження: «Вистежувати і знешкоджувати шхуни і суденця, що курсують біля узбережжя Тарханкуту». Звичайно, в радянські часи нічого такого вже не водилося, але селяни бунтували до 1934 року, поки їх остаточно не «підім'яли». Але й пізніше, в 1960-70-і роки, Тарханкут вважався «Кримською Камчаткою» - туди відправляли на службу офіцерів, що провинилися.