Антоновцы. Гора Стижок

Гора Стіжок.

Гора-останець у Шумському районі Тернопільсьскої області. Розташована між селами Стіжок і Антонівці, неподалік від гори Уніас. Відчленована ерозією від північно-східного краю Кременецьких гір. Складається з пластів крейдових мергелів, неогенових пісків, пісковиків і вапняків та антропогенових суглинків. Круті схили вкриті буково-грабовим, біля підніжжя - широколисто-сосновим лісом. На горі розташовані рештки літописної фортеці Істожек.

Існує легенда, пов’язана із Стіжком. Давно колись, ще за панських часів, у горах Карпатах заснований загін опришків, керівником якого обрали Олексу Довбуша. Захищали вони бідних. Якщо чули, що десь безневинно було скривджено мужицьку душу, то одразу бігли на поміч, розправляючись з багатіями.

Та одного разу один з опришків не встиг вискочити з вогню, що раптом запалав у маєтку пана. Його схопили пушкарі, які раптом на конях примчали сюди. А коли все закінчилося, то було скликано всю громаду і прилюдно засуджено опришка. Не могли його люди порятувати, бо багато тих жовнірів цісарських зібралося. Кати привселюдно катували легеня-опришка і покинули серед рівного поля розсічене тіло. Ще й наказали, аби ніхто не торкався до нього і не задумав яму копати. Нехай, мовляв, ворони кістки білі по світу розносять. Але люди не могли на це дивитися, і хто тільки йшов тим полем, брав жменю землі і висипав ту земельку на мертвого опришка. І виросла на тому місці гора з загостреним стогом. Отак за легендою з’явилася гора Стіжок.

Є цікавий факт про гору вже нашого часу. Гору Стіжок з усіх боків оточують ялини. Та коли прямо дивитися на гору, на лівому схилі гори ще за радянських часів було висаджені ясени у формі зірки. Восени вони відрізняються яскравим червоним забарвленням. Такий знак завжди нагадує жителям селища про нелегкий час війни та радість від отриманої перемоги…