Актовое Река Мертвовод

Непересічна, навіть сакральна назва «Мертвовід» збереглася до наших днів. Того, хто мандрує степом, зустрічає прірва серед голого степу, гранітна безодня у кристалічному щиті. Гостре відчуття викликає нагромадження скель Мертвоводу, куди дістається лише полуденне сонячне світло. До речі, схоже, саме звідси, з нашого краю були запозичені такі добре відомі нам давньогрецькі міфологеми, як Стікс — річка, що розділяє Царство живих (видимий Світ Яви) і Царство мертвих (потойбічний Світ Нави), — Аїд.

Річка Мертвовід згадується у Літописі Самійла Величка як одна зі стоянок у поході на Очаків з Запорозької Січі.

Витоки Мертвоводу розташовані в північній околиці села Червонозорівки. Річка тече переважно на південний захід. Впадає до Південного Бугу на південний-схід від міста Вознесенська.

Мертвовід тече однією з найстаріших ділянок суходолу Євразії, сформованій з вулканічних порід поверхні Українського кристалічного щита.  Біля с. Актове, розташований Актівський каньйон — унікальне природне утворення лісової й водної екосистеми з ансамблем скель і гранітних валунів, що займає площу понад 250 гектарів. Природний комплекс Актівського каньйону, як і всього надбережжя Мертвоводу, входить до складу створеного 1994 р. Миколаївською обласною радою регіонального ландшафтного парку «Гранітно-степове Побужжя».

 Ця місцевість не занурювалася в морські глибини протягом 60 мільйонів років. У середній течії річки (в районі сіл Актове, Трикрати та біля міста Вознесенська) спостерігаються виходи гранітів.

Мандруючи цими місцями у прадавні часи, давньогрецький історик Геродот Галікарнаський описав їх у четвертій книзі «Мельпомена» (Скитський логос) своєї Всесвітньої історії. Він оповідав, що до Гіпаніс (нині — р. Південний Буг) на межі землі скитів-орачів і алазонів з лівого боку впадало джерело гіркої води. За словами Геродота, ім'я джерела і місцевості, звідки воно тече, скіфською мовою звучить як Ексампей (Екзампей, Екзампай) та означає грецькою — «Священні шляхи». Багато років численні дослідники прагнули ототожнити згадувані Геродотом назви річок і місцевостей з сьогоднішніми топонімами.

«Мертвовід, — стверджує автор ґрунтовного дослідження В. Петрук, — є справжній Екзампей на місцевості Екзампай — священному центрі Великої Скіфії (Скитії, Сколотії), де за наказом володаря країни Аріанта було виготовлено і встановлено сакральну пам'ятку народу — Священний казан. Віддавши цьому довгі роки плідних роздумів, пошуків і терпіння, він дійшов висновку щодо вододілу сьогоднішніх річок Чорного Ташлика і Мертвоводу як місцевості Ексампей, зазначивши, що справжнім Екзампеєм є річка Мертвовід, початком якого є права притока Мертвоводу річка Кам'яно-Костуват.»

Простір у верхів'ї Мертвоводу поблизу с. Вільні Луки має безсумнівний сакральний характер — він не тільки є найвищою, вододільною точкою в степах Правобережжя, позначеною курганом з географічною відміткою 269 м, але й центром Скитії (Скіфії) (який, до речі, міститься на відстані всього 60 км від нинішнього географічного центру України, позначеного пам'ятним знаком у райцентрі Добровеличківка — одному з райцентрів Кіровоградської області).

Існують народні перекази, що річка Мертвовід отримала назву після страшної битви козаків з турками, коли навіть річкової води не було видно за тілами вбитих ворогів та загиблих захисників рідної землі. За іншою версією, під час одного з татарських набігів на Дике Поле місцеві мешканці, що сховалися по байраках, наварили отрути з трав і злили їх у воду вище того місця, де в таборі бенкетували й ділили здобич загарбники — багато з яких померли від вод, і від цього річку назвали Мертвоводом.

Більш правдивим, бачиться розуміння етимології непересічної назви прадавньої річки Мертвоводу як шляху, яким відправляли скитських царів до місць вічного спочинку — скелястого джерела (входу до підземного світу мертвих).

«Ой, ти брате, Мертвовід,

Славна, мила річенька.

У неволі по тобі

Затужив козаченько…»